Зателефонуйте нам
+38 (050) 668 92 02
Масові блекаути занурюють в тотальну темряву людей похилого віку, пенсіонерів, одинаків і тих, хто через інвалідність чи малорухомий спосіб життя не може вийти погрітися ані до «Пункту незламності», ані на пікнік у подвір’ї багатоповерхівки.
Блекаути для частини суспільства стали неабияким випробуванням. Але для пенсіонерів, одиноких людей, осіб з інвалідністю та маломобільних громадян відсутність електроенергії означає боротьбу за виживання: холодні квартири, неможливість приготувати їжу, відсутність зв’язку, проблеми з ліками та медичними приладами. Все це становить ризик для здоров’я і життя.
З точки зору законодавства України, навіть під час воєнного стану держава не звільняється від обов’язку забезпечувати право на соціальний захист, охорону здоров’я та безпечні умови життя. Конституція України, Закон України “Про соціальні послуги”, Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю” прямо покладають на органи влади відповідальність за підтримку осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Навіть під час воєнного стану держава не звільняється від обов’язку забезпечувати право на соціальний захист, охорону здоров’я та безпечні умови життя. Блекаути не є форс-мажором, який дозволяє просто “не помічати” вразливі категорії населення.
Пенсіонери, одинокі люди та особи з інвалідністю мають право розраховувати не лише на формальні відповіді, а на реальну допомогу з боку держави та місцевих громад. Йдеться про соціальні послуги за місцем проживання, допомогу з доставкою продуктів, води та ліків, доступ до пунктів незламності з теплом, електроенергією та зв’язком, медичну допомогу в умовах тривалих відключень, а також адресну матеріальну підтримку з місцевих бюджетів.
Якщо громада має ресурси на генератори та обігрів публічних просторів, вона зобов’язана враховувати насамперед потреби тих, хто фізично не може скористатися “альтернативними сценаріями виживання. Місцеві соціальні служби не мають права діяти виключно за принципом «буде заява — буде реакція».
Отже, закон передбачає і превентивний соціальний захист, особливо коли йдеться про одиноких людей похилого віку або осіб з інвалідністю, про яких органам влади відомо заздалегідь. Такі особи мають право вимагати включення до переліків соціального супроводу, закріплення соціального працівника, отримання письмової інформації про доступні види допомоги та регулярної перевірки умов проживання під час тривалих відключень електроенергії.
Пояснення на кшталт «усім зараз важко», «немає ресурсу» або «триває війна» не є правовим аргументом для відмови в мінімальній допомозі. Держава може не гарантувати комфорт, але вона зобов’язана гарантувати мінімальні умови для виживання.
Ігнорування звернень або формальні відписки є підставою для оскарження дій або бездіяльності соціальних служб до органів місцевого самоврядування, обласних департаментів соціального захисту, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до суду.
Блекаути стали випробуванням не лише для енергосистеми, а й для соціальної відповідальності влади. Якщо людина не може “вийти на пікнік”, це не означає, що вона має залишитися сам на сам із темрявою, холодом і тишею. У правовій державі виживання вразливих людей не є актом милосердя — це прямий обов’язок держави.
Якщо поруч з вами живе одинока, малорухома людина, ініціюйте для неї соцпослугу через звернення до соцзахисту. У таких кейсах швидкість важливіша за «ідеальні документи».
Соціальні служби мають не лише реагувати на звернення, а й активно виявляти людей, які перебувають у зоні ризику. Це може бути соціальний працівник, догляд удома, доставка продуктів і ліків, тимчасове розміщення в закладі з теплом або організація доступу до «Пункту незламності».
Якщо людині відмовляють усно або “годують обіцянками”, потрібно наполягати на реєстрації звернення, вимагати номер і дату, а також дублювати звернення письмово — електронною поштою або через офіційні сервіси міста. У критичних ситуаціях слід паралельно звертатися на урядову гарячу лінію 1545 та до екстрених служб. Адже йдеться не про благодійність, а про реалізацію законного права на соціальний захист.
Якщо тепло, вода чи електроенергія фактично не надавалися або надавалися з порушенням стандартів, людина має право вимагати перерахунок і, за певних умов, компенсацію.
Не варто обмежуватися загальними скаргами на відсутність світла чи холоду. Найефективніше одразу формулювати звернення навколо власних потреб.
Під час звернення до управління соціального захисту, людина або її родичі можуть письмово просити:
– провести оцінку потреб (самотність, малорухомість, стан здоров’я, залежність від ліків, відсутність догляду);
– призначити конкретну соціальну послугу: догляд удома, доставку продуктів і ліків, соціальний супровід;
– надати контакти відповідальної особи, графік зв’язку та телефони чергових служб;
– повідомити адресу найближчого Пункту незламності й пояснити, як туди дістатися, якщо людина не може пересуватися самостійно.
Важливо розуміти, що це не прохання «про допомогу», а вимога реалізувати конкретні передбачені законом послуги.
У разі, коли звернення ігнорують або «перекладають відповідальність», юристи радять діяти послідовно. Перш за все — наполягати, щоб звернення зареєстрували офіційно, з номером і датою. Паралельно варто продублювати його письмово: електронною поштою або через офіційні сервіси міста.
Наступний крок — ескалація. Звернення подається до органу місцевого самоврядування, обласної військової адміністрації (у Києві — до КМДА), а також на урядову гарячу лінію 1545.
Якщо ситуація критична, а саме у вашій квартирі немає тепла, а ви залишилися без зв’язку, ліків, слід паралельно викликати екстрені служби за номерами 103 або 112. За таких умов мовчання або відписки з боку служб є порушенням прав людини, і це важливо фіксувати.
